img
Калуський Формат
Оперативні новини та події, скандали та розслідування

Нові повідомлення Найактивніші користувачі
Владислав Повідомлень: 138

admin Повідомлень: 38

Komun Повідомлень: 14

Настьона Повідомлень: 11

CireeGromma Повідомлень: 4

  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Калуський Формат » Інтернет-видання "Калуський Формат" » Статті » Історія та факти » Статус міста
Статус міста
Владислав
Дата: Неділя, 31.07.2016, 09:17 | Сообщение # 1
Повідомлень: 138
До 1549 року Калуш залишався селом, яке входило до складу Галицького староства (повіту) Галицької землі Руського воєводства. 1549 року польський король Сигізмунд II Август уповноважує коронного гетьмана, белзького воєводу, галицького старосту Миколая Сенявського заснувати місто Калуш з відповідною юрисдикцією на самоврядування. З цього року Калуш стає «вільним містом» на Магдебурзькому праві із власним гербом, на якому три топки солі на червоному тлі свідчить про солеваріння як основний промисел. Також він стає центром негродового староства, яке виділилось зі складу Галицького староства із групою близьких сіл. В місті був створений міський магістрат (міська рада) — була побудована ратуша, яка була спалена в роки Національно-визвольної війни (на початку XX століття була зведена нова ратуша, яку зруйнували в ХХІ ст.). Його очолював бургомістр, якого обирали громадяни. Новозбудованому костелові дарується перша солеварня. У 1553 році соляні промисли були передані королем шляхтичеві Сем'яковському за вірну службу короні. Однак при цьому застерігав, що в разі вигасання роду по чоловічій лінії дароване повертається до корони, тобто в королівську власність.

1550 рік. У документах згадується панська солодовня. У броварні платили від варення пива 3 гроші. На тиждень тут роблять 2 вари. А ще роблять двірське пиво, яке йде для потреб маґістрату. Дохід, що дають ці фабрики, у порівнянні з іншими, досить високий.

За розпорядженням короля, на узгір'ї міста було збудовано замок, який від самих низин оточували вали. Будівлі, що належали замку, були сполучені підземними ходами. Калуш, як і інші міста Галичини, перетворився на фортецю для боротьби проти турецьких і татарських набігів.

Згідно з люстраціями (описами королівських маєтків) за 1565—1566 рр., місто «лежало під горами над рікою Сівкою і другою рікою Чечвою (тепер Млинівка)», в Калуші було десять соляних джерел і декілька у навколишніх селах. Усі літописні згадки про річку Сівку пов'язані з видобутком солі. У старовинних польських записах ідеться: «На Сівці тягнуть росіль колюшем. Сівка — потік, над яким лежить місто». Млинівка — це рукотворна річка, протяжністю 12 кілометрів, — результат роботи не одного року і маси людей. За однією з версій, її копали турецькі полонені. В описі Калуського староства за 1565 рік є запис, що «загірські селяни мали справляти гать у млині».

Біля Калуша була солеварня, що використовувала ропу трьох криниць.

1594 рік, липень: татарський набіг на Калуш. Місто було зруйновано (спалили місто під час нападу на Галичину через прорахунки коронного комадування) дощенту.

На початку XVII століття в Калуші старостує Якуб Собеський — батько короля Яна III Собеського, після нього калуським старостою став Лукаш Жолкевський, а з 1635 — Томаш Замойський.

На початку XVII століття у Калуші народився український маляр і різьбяр, іконописець Павло Ґабрієлевич (Гаврилович). У 1698—1704 рр. працював під керівництвом Йова Кондзелевича над Богородчанським іконостасом. Процесійний хрест, іконостас старої церкви в Новиці належать до його робіт.

З давніх актів довідуємося про перебудову містечка на початку XVII століття. Після найбільшого розорення татарами 1617, 1620, 1621 років та великої пожежі Калуш перебудувався в нову осаду. Процес перебудови Калуша тривав від 1616 до 1630 року, тоді місто набуло нового вигляду. Середмістя з бічними кварталами і вузькими вуличками входило до фортифікованої частини. В центрі була утворена прямокутна площа, в середині якої споруджено дерев'яну ратушу, яку в середині XVII століття було замінено на кам'яну (восени 1648 р., в період Хмельниччини, вона згоріла). Ратушу зі всіх сторін оточували крамнички, де продавали свої товари ремісники. За фортифікованим середмістям були розташовані калуські передмістя — їх називали Галицьким, Львівським і Долинським. Тут були вулиці Панська, Замкова, Костельна, Галицька, Під валом (теперішня Підвальна), За валом, На греблі. Пивоварний завод містився на окраїні міста, а Загір'я було тоді приміським селом, У Калуші здавна існували солеварні. В 1565 році продукували сіль у 3-х банях із 4-ма вежами, які виорендовували тоді два місцеві міщани. Одна належала старості, а одна — костьолові. В 1569 р. у Калуші, в середмісті, стояли два будинки, в одному з яких жив місцевий війт, а в другому замешкував возний. У середині XVI століття була в Калуші «горілчана корчма». На річці Чечві діяв млин, де працювали 2 мучних кола, а 3-тє було ступне. Церковні споруди були як в середмісті так і у передмістях. Католицький костел, споруджений зі смерекового дерева стояв при замковій стіні у місті, а головна церква св. Михаїла стояла з іншого боку замкової стіни.

Калушани доклали чимало зусиль, аби звільнитися з-під польської опіки за часів визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького. Восени 1648 року у місті було створено українське самоврядування на чолі з бургомістром Грицем Воликовичем. Іван Коритко (Грабівський), священник із Грабівки, очолив повстанський рух у 20 селах Калуського повіту, в якому у жовтні-листопаді 1648 року брало участь до 5 тисяч люду. Звільнивши Калуське староство від польських загарбників, повстанці під керівництвом Івана Коритка успішно діяли на Долинщині, де об'єдналися з армією Семена Височана. У грудні 1648 року Старостинський лісничий Данило Маковський, використавши замішання серед повсталих, несподівано захопив Калуш, ув'язнив керів­ників повстання на чолі з Іваном Коритком і відновив у місті стару шляхетсько-патри­ціанську владу. Керівники повстання, заковані в кайдани, були кинуті в замкову кріпость. Згодом польська влада звільнила маєток Данила Маковського від податків і надала йому ще й частину міської землі. Того ж місяця у Калуші шляхта знищила понад 200 селян, які брали участь у повстанні. Найжорстокіше шляхта розправилась з тринадцятьма очільниками повстання. Реєстр підданих староства, складений Данилом Маковським, свідчить, що "на палі вбито полковника Івана Грабівського, бургомістра нового українського уряду Гриця Воликовича, райцю Івана Овсяникова, Федора Кравця, Юрка Кобеліка, «четвертовано» Процка. Піп Костик, Лесь Орищак, Федько Швець, Матвій Швець, міщанин Малецький «на тортурах за­гинули», міщанина Петра Козака — «розстрі­ляно». 1649 рік — Люблінський ґенеральний трибунал засудив учасників повстанського руху в Калуському старостві до страти «через стинання мечем». Вироки виконувалися в 1650 році.

Червень 1649 року — в Калуші почав старостувати шляхтич Ян Собіпан Замойський, який у 1655 році повністю оволодів правами на калуське староство і назвав себе «власним паном на Калуші». Після нього Калуське староство отримує Ян Собеський. В 1703 калуське староство переходить до Стефана Потоцького, а пізніше — до Станіслава-Ернеста Денгоффа.

16 жовтня 1672 року війська Яна Собеського, у складі яких були і калушани, розгромили великий загін татар під командою хана Селім Ґірея. Визволено з полону велику кількість людей (серед них понад 1000 дітей). Король Собеський побудував для них у місті сирітський будинок.

1675 року під Калушем були розбиті татарські орди вдруге — польськими військами під проводом київського воєводи Андрія Потоцького, засновника міста Станіславова.

1731 рік — у місті збудовано дерев'яну церкву Рождества Пречистої Діви Марії (пізніше перебудовану).

1765 рік — у містечку було 64 великі і 194 малі християнські будинки (ті, що належали полякам та українцям). Єврейських — 62 великі, 73 маленькі. На цей час у місті є 2 костьоли і З церкви.

У 1767 році Калуш спіткала велика пожежа, яка виникла стихійно. У 1770 році епідемія холери знелюднила місто. У навколишніх селах збереглися братські могили тих, хто помер під час епідемії. В Калуші та на його передмістях тоді загинула від «мору» майже половина калушан.

У 1771 році калуські солевари мали 12 криниць. Тут працювало 33 ремісники (серед них було 5 бондарів). Біля солеварні стояла кузня, у якій виплавляли залізо і виробляли черуни для солеварень. Згодом австрійський уряд увів державну монополію на сіль і заборонив приватно використовувати надра землі.
Калуський Формат » Інтернет-видання "Калуський Формат" » Статті » Історія та факти » Статус міста
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Пошук:
Сторінка
Логін:
Пароль:
Міні-чат
Опитування
Калуш - Європейське місто?
1. Ні
2. Так
Всего ответов: 11
Сьогодні нас відвідали: